Коли вагітність не настає, а обстеження не дають чіткого пояснення, невизначеність виснажує. І тоді постає ще одне непросте запитання: починати з внутрішньоматкової інсемінації (ВМІ) чи одразу переходити до екстракорпорального запліднення (ЕКЗ)?
Рандомізоване дослідження, опубліковане 27 жовтня в New England Journal of Medicine, дає важливі дані для такого вибору. Дослідники розподілили 737 пар із безпліддям нез’ясованого походження на дві групи: до чотирьох циклів ВМІ зі стимуляцією яєчників або один повний цикл ЕКЗ.
На початковому етапі сукупна частота народження живої дитини становила 31% у групі ВМІ та 55% у групі ЕКЗ — різниця у 24 відсоткові пункти. Ці результати отримано в основному аналізі за участю 585 пар. Пари, чиє лікування припало на період карантинних обмежень через COVID, до цього аналізу не включали.
Важлива деталь: «повний цикл ЕКЗ» охоплював перенесення ембріонів, отриманих у межах цього циклу, а не лише одне перенесення.
Проте на цьому дослідження не завершилося. Після подальшого лікування, зокрема ЕКЗ для пар, які починали з ВМІ, сукупна частота народження живої дитини досягла 70% і 71% відповідно. Кінцеві результати були подібними, хоча шляхи лікування відрізнялися.
Чи означає це, що всім варто пропустити ВМІ? Такий висновок був би надто спрощеним. Однак ці дані дають більше підстав обговорювати ЕКЗ раніше, а не вважати кілька спроб інсемінації обов’язковим етапом для кожної пари.
Для людей, які зіткнулися з безпліддям, цей вибір означає значно більше, ніж відсотки. Це витрати, візити до клініки, ін’єкції, процедури, відсутність на роботі та емоційне навантаження, коли після розчарування потрібно знову сподіватися. Ризики лікування й особисті побажання також мають бути частиною розмови.
На консультації варто запитати: «З огляду на наші обставини, які переваги й недоліки початку лікування з ВМІ або ЕКЗ?»
План лікування має відповідати потребам людей, які проходитимуть цей шлях. І вони заслуговують на те, щоб розуміти свої можливості від самого початку.
Комментарии