За останні майже 110 років токсоплазму вивчили «уздовж і впоперек» як жоден інший одноклітинний організм, їй присвячено десятки тисяч досліджень і публікацій. Але чому ж згадування цього одноклітинного паразита викликає невимовний страх у багатьох людей, особливо в вагітних і тих, що планують вагітність, жінок? Чи такі небезпечні наші домашні улюбленці – коти і кішки? І чому саме їх звинувачують у переданні токсоплазми, а деякі лікарі рекомендують жінкам позбутися цих тварин?
Уперше одноклітинний організм Toxoplasma gondii було описано 1908-го року майже одночасно трьома вченими – Charles Nicolle, Louis Manceaux и Alfonso Splendore. Перші два дослідники вивчали тканини гризуна гунді (Ctenodactylus gundi) в Тунісі, а третій – кролика. Оскільки токсоплазма дуже схожа з лейшманіями, іншими одноклітинними паразитами, її назвали Leishmania gondii, проте 1909-го року її перейменували на Toxoplasma gondii.
Слово «токсоплазма» означає буквально «виток (дуга) життя» (можуть бути інші переклади). Протягом наступних тридцяти років токсоплазму виявили у багатьох тварин, а 1941-го року підтвердили її ідентичність і в людей.
Існує три абсолютно різні стани стосунку людського організму з токсоплазмою.
— Перший – первинний контакт, або зараження, що може статися у будь-якому віці, але найчастіше (майже в 90 % випадків) людина не відчуває цього «знайомства» і з негативними наслідками появи в її організмі токсоплазми не стикається. У рідкісних випадках виникає гострий токсоплазмоз, що зазвичай нагадує застуду, і ще рідше спостерігається хронічний токсоплазмоз – в’ялий перебіг хвороби, переважно у людей з імунодефіцитним станом. Під час передання токсоплазми від матері плодові при первинному зараженні у дитини може розвитися вроджений токсоплазмоз.
— Другий – носійство (після первинного контакту), а точніше мирне співіснування паразита й людини, в крові якої з’являються антитіла класу IgG – їхній рівень характеризує захисну реакцію організму. Такий стан не є захворюванням, тобто це не токсоплазмоз! Дуже часто в таких випадках кажуть про серопозитивний стан.
— Третій – вкрай рідкісні рецидиви токсоплазмозу в дуже обмеженої кількості людей (що страждають на серйозний імунодефіцит, ракові хворі, особливо на тлі перебігу лікування, люди, що зловживають алкоголем і наркотиками).
Більшість дорослих людей мала контакт із токсоплазмою в дитинстві і юності, тож є серопозитивними (мають позитивний рівень антитіл IgG), що не потребує обстеження, а тим паче лікування. Кількість серопозитивних людей залежить від регіону світу, країни, місця проживання (місто, село). Наприклад, у Китаї до 10 % людей є серопозитивними (хоча, можливо, далеко не все населення визначало чи визначає імунологічний статус), у США – до 30 %, у багатьох інших країнах Європи та Латинської Америки – до 80-95 % усього населення. Близько 23 % американських дітей до 12 років є серопозитивними.
Є три типи токсоплазми, проте найпоширеніший другий тип, який вважають не особливо агресивним і небезпечним для здоров’я людини. Саме він трапляється у країнах Європи, в Канаді та США.
Уперше токсоплазму в сітчатці немовляти 1923-го року виявив чеський лікар Джозеф Янку, проте тоді лікарі та вчені часто не знали точної назви паразита, знайденого у людей. Тож про токсоплазмоз як захворювання почали говорити лише в 50-х роках минулого століття.
Про «згубний зв’язок» токсоплазмозу з кішками не згадував ніхто й ніде аж до 1970-го року, хоча вперше токсоплазму виявили у кішки 1942-го року. Серед 39 видів кошачих токсоплазмоз підтверджений у 31 виду. У дикій природі до 100 % усіх кошачих заражені токсоплазмою.
Поміж домашніх улюбленців паразита вперше знайдено 1910-го року в собак, і цей зв’язок був підтверджений 1955-го року. 1957-го року токсоплазмоз виявили й вивчили в овець, 1959-го року – у мишей. 1988-го року токсоплазмоз знайшли у дуже багатьох домашніх і диких тварин, 2000-го – у морських ссавців, 2008-го року – в оленів та інших великих лісових мешканців.
Токсоплазмоз в овець був справжньою економічною проблемою для багатьох тваринників Нової Зеландії, Австралії, Ірландії та інших країн, де традиційно вирощували овець, бо він призводив до масових мимовільних абортів і втрат ягнят. Досі в усьому світі помирають мільйони овець через токсоплазмоз.
Загалом токсоплазмову інфекцію описано у понад 350 видів тваринного світу, найчастіше у ссавців і птахів. Велику кількість цист токсоплазми (ооцист) знаходять у довкіллі (ґрунт і вода), особливо в районах тваринницьких ферм.
Отже, цей паразит мешкає у великій кількості різних видів тварин, а не лише в кішках. Але чому ж тоді саме кішок почали звинувачувати в поширенні токсоплазми?
1965-го року шотландський біолог Гатчисон здійснював експерименти: заражав котів, що страждали на глисти Toxocara cati, токсоплазмою, а потім після оброблення зберігав фекалії з ооцистами паразитів і яйцями глистів у воді протягом року. Пізніше він заражав цією водою мишей. Виявлення такої форми передання токсоплазми допомогло вченим нарешті зрозуміти й описати життєвий цикл цього одноклітинного паразита. Це відбулося 1970-го року і стало поворотним моментом у паразитології.
Кошачі – основні господарі токсоплазми, бо саме в них відбувається статеве розмноження паразита. Людина та решта тварин є проміжними господарями для безстатевого розмноження токсоплазми. Наступні експерименти засвідчили, що лише хворі коти можуть виділяти цисти токсоплазми з фекаліями, на відміну від інших тварин і людини. Лиха слава у кошачих з’явилася після того, як на окремих ізольованих островах, де не було кішок, у природному середовищі не знайшли токсоплазми. Щеплення котів, що живуть в американських фермах, знизило рівень поширення токсоплазмозу у мишей і свиней. Це довели дослідження 1999-го року.
А зараз поговоримо про реальну можливість заразитися токсоплазмозом від кішок у сучасних умовах життя. Років сто-двісті-триста тому, коли більша частина населення землі жила з сільського господарства і тваринництва, кішок тримали не в хаті, тож вони полювали на мишей та інших гризунів в окрузі. Звичайно, якась частина цих кішок могла заразитися токсоплазмозом, а їхні фекалії могли забруднити помешкання людей, городи, сади, водойми поблизу. Оскільки гігієна була на дуже низькому рівні, руки перед їдою часто не мили, продукти зберігали в місцях, що легко доступні комахам і гризунам, рівень зараження людини токсоплазмозом був високим. А втім, це зараження в абсолютній більшості випадків переносили непомітно. Найбільшу небезпеку становило зараження вагітної жінки через високий рівень ураження плода, що призводило до втрати вагітностей або народження дітей з вродженим токсоплазмозом.
Проте часи змінюються, міняються й умови життя людини. Сьогодні високий рівень серопозитивних результатів спостерігається в економічно слабко розвинених країнах (що розвиваються), а також серед бідних прошарків суспільства, особливо у мегаполісах, що пов’язують із низьким рівнем гігієни та використанням води з відкритих водойм.
Зараження від котів – це лише теоретична можливість, але далеко не практична. За дотримання заходів гігієни (миття рук, бо в такому разі токсоплазмоз – це хвороба брудних рук) зараження від кішок зводиться до нуля, навіть за умови, що кішки полюють на мишей, інших дрібних гризунів і птахів. Якщо кішка живе в закритому приміщенні і не буває на вулиці, заразитися від неї токсоплазмозом неможливо.
Лише 1 % домашніх котів заражається токсоплазмозом, до того ж виділення ооцитів із фекаліями спостерігається протягом дуже короткого періоду – до 3 тижнів. У сучасних людей ризик зараження через їжу, особливо через м’ясо і м’ясні продукти, набагато вищий, аніж від домашніх улюбленців. Такий високий ризик пояснюється не лише високим рівнем зараження токсоплазмою сільськогосподарських тварин, але й специфікою шляхів зараження тварин. Щоб заразитися, свиням, мишам і людині досить проковтнути одну ооцисту токсоплазми, тимчасом як навіть сто ооцист не заразять кота. Ооцисти дуже стійкі до довкілля, тож можуть зберігатися і не втрачати здатності зараження до 18 місяців.
Існує три стадії життєвого циклу токсоплазми, що характеризуються різними морфологічними формами паразита.
– Ооцисти містять по два спороцисти і чотири спорозоїти. Вони небезпечні для людей – зараження відбувається через наявність цієї форми у фекаліях кота. Ооцисти виробляються лише кошачими. Комахи (таргани, мухи) можуть переносити ооцисти на їжу, посуд, побутове приладдя – по всій хаті. Ооцисти стійкі до багатьох факторів довкілля.
– Форма тахізоїтів, що швидко ділиться, – це процес розмноження токсоплазми в організмі людини і тварин. Ця форма токсоплазми дуже швидко гине в несприятливих умовах. Імовірність зараження людини тахізоїтами мінімальна. Людина не виділяє в довкілля токсоплазми в будь-якій формі.
– Третя форма брадизоїтів, що повільно ростуть, які часто називають псевдоцистами або просто цистами, зберігається у тканинах, зазвичай у м’язах, рідше може бути у воді та їжі, і теж небезпечна для людини. Зараження котів відбувається найчастіше саме через цю форму токсоплазми – після поїдання хворих мишей і птахів. Потрапляння лише одного брадизоїта в шлунково-кишковий тракт кішки може заразити її, що призведе до виділення величезної кількості ооцист у довкілля.
Незважаючи на те, що кішки відіграють важливу роль у життєвому циклі токсоплазми, звинувачувати лише їх у перенесенні паразитів не варто, бо існує кілька шляхів зараження токсоплазмою. Виявилося, що ці шляхи зараження у житті сучасної людини відіграють значно більшу роль, аніж зараження через кішок.
Ще 1954-го року вчені припустили, що токсоплазма передається людині через м’ясо і м’ясні продукти, особливо погано приготовані (термічно не оброблені). Такий шлях передання назвали карніворизмом. У м’язових тканинах брадизоїти містяться у спеціальних утвореннях з оболонкою – цистах і зазвичай не шкодять господареві. Після проковтування зараженого м’яса оболонка дуже швидко розчиняється під дією ензимів шлунково-кишкового тракту – і токсоплазма може поширитися всім організмом.
Щоб довести можливість передання токсоплазми через продукти, деякі дослідники доходили до абсурду, роблячи свідомо неетичні експерименти. Наприклад, 1965-го року в одному паризькому санаторії учасниками експериментів стали діти: їх годували напівсирою яловичиною і кониною двічі на день, що підвищило рівень зараження токсоплазмою з 10 % до 50 %, а коли додавали ледь приготовану ягнятину – до 100 % протягом року. В іншому дослідженні вивчали зараження токсоплазмозом студентів медичних шкіл – їх спеціально годували погано просмаженими гамбургерами.
Сучасні дослідження свідчать, що до 60 % випадків зараження токсоплазмозом стається через вживання сирого, напівсирого чи просто термічно погано обробленого м’яса і м’ясних продуктів.
Про те, що сільськогосподарські тварини страждають на токсоплазмоз, знали давно, і передання токсоплазми через м’ясо і м’ясні продукти було доведене теж давно, однак громадськість чомусь не звертала на ці дані особливої уваги. Перемагали аргументи, що токсоплазмозом заражаються і вегетаріанці, особливо вагани, що не їдять м’яса і навіть кисломолочних продуктів. Тож коли в 70-х роках минулого століття з’явилася теорія «фекально-кошачого» механізму передання паразита, вона виявилася зручною для всіх, тим паче, що посилене вивчення зв’язку між кішками й токсоплазмою допомогло розставити багато крапок над «і» в розумінні життєвого циклу цього одноклітинного організму.
З усіх видів м’яса в розвинених країнах найпопулярніша дешева свинина. Проте, за даними кількох досліджень, виявилося, що від 4 % до 69 % свиней у США заражені токсоплазмозом. Ці показники збіглися з даними з інших країн світу. Звичайно, за останні кілька десятиліть у тваринництві розвинених країн сталися революційні зміни: на багатьох фермах тварин утримують і вирощують у закритих приміщеннях із суворим дотриманням санітарно-гігієнічних вимог, виловлюють гризунів, на територію ферм не допускають котів, корм для тварин стерильний або очищений. А проте, досі до 5 % свиней на фермах у розвинених країнах заражені токсоплазмозом. Звичайно, якість м’яса, що надходить у продаж, контролює низка організацій. Проте недавно все-таки виявилося, що близько 0.6 % свинини, що потрапляє на прилавки магазинів, серопозитивна на токсоплазмоз.
Друге за дешевизною м’ясо – куряче, теж може бути заражене токсоплазмою. Дослідження показали, що майже 100 % курей на вільному вигулюванні (free-range chickens) – серопозитивні щодо токсоплазмозу, тимчасом як нові технології вирощування птахів у закритих приміщеннях дозволяють отримувати практично «чистих на токсоплазмоз» курей.
Яловичина у багатьох регіонах світу не є дешевим видом м’яса і тому не популярна, проте дуже поширена у CША. Щодо зараження м’яса корів і биків уже довгі роки точаться суперечки, бо яловиче м’ясо (м’ясо дорослих тварин) у багатьох дослідженнях, за винятком кількох, виявилося серонегативним. Кісти токсоплазми виявляли у деяких рідкісних зразках яловичини і в тканинах абортованих телят. Через те у багатьох публікаціях можна знайти твердження, що велика рогата худоба і коні стійкі до токсоплазмозу.
Проте тестування крові великої рогатої худоби засвідчило серопозитивні результати в 2-92 % випадків. Виявилося, що високий рівень зараження спостерігався у телят, особливо після першого їхнього випасання на відкритих пасовищах. Сучасні технології вирощування телят і корів вважають безпечним, тож зараження токсоплазмою в умовах масового виробництва яловичини зводиться до мінімуму.
Рівень забруднення токсоплазмою м’яса ягнят і овець, що стає дедалі популярнішим не лише в країнах Європи та в Австралії, але й Північної Америки, лишається незмінним протягом багатьох десятиліть. Це пов’язано з тим, що овець і далі вирощують традиційним методом – із випасанням на відкритих пасовищах. Що старша вівця, то вищий ризик її зараження токсоплазмозом. Зокрема, в ягнят серопозитивну реакцію спостерігають у 17-22 % випадків, а в овець – у 65-89 %. Споживання напівсирого м’яса овець значно підвищує ризик зараження токсоплазмозом.
У багатьох країнах досі популярне козяче молоко, проте від 4 % до 77 % кіз є носіями токсоплазми.
Отже, обираючи м’ясо і м’ясні продукти, важливо враховувати його якість (хто і де його виробив, чи здійснено контроль якості продукту), але ще важливіше – правильно готувати страви з нього, тобто достатньо термічно обробляти. Звичайно, для серопозитивних людей така підвищена обережність не обов’язкова, але для людей із серонегативним результатом рівня антитіл, особливо вагітних жінок, такі застережні заходи виправдані.
Хоча вже згадували про високий рівень серопозитивних результатів досліджень крові серед населення різних регіонів світу, твердження, що більшість дорослих землян мали контакт із токсоплазмою, буде неправдивим. Рівень зараження залежить від соціально-економічних умов життя людей. Наприклад, у Бразилії серед бідноти, що заселяє фавели Ріо-де-Жанейро, 84 % серопозитивні, а серед представників середніх і багатих прошарків цей показник невеликий – до 23 %. Якщо більшість бідних людей заражаються ще до 15-річного віку, то люди середнього достатку і багаті частіше заражаються після 30 років.
На сьогодні в багатьох країнах світу рівень зараження токсоплазмозом почав нестримно знижуватися. Вагітні жінки – це та група населення, що, як жодна інша група, регулярно тестується на токсоплазмоз майже в усіх державах Землі. Аналіз серопозитивних результатів такого тестування засвідчив, що нині доросла жінка, що не мала контакту з токсоплазмою, вже не рідкість. Наприклад, у Франції до 80 % вагітних на початку 1960-х були серопозитивними на токсоплазмоз, близько 66 % – у 1980-х, 54 % – 1995-го року, 44 % 2003-го року. І тенденція до зменшення поширення токсоплазмозу зберігається У Нідерландах рівень серопозитивних випадків серед жінок репродуктивного віку знизився з 35.2 % у 1995-1996 роках до 18.5 % у 2006-2007 роках.
Саме у вагітних жінок можна виявити зараження токсоплазмою за зміною серонегативного результату на антитіла на серопозитивний, але частота сероконверсії вкрай низька – від 0.2 до 1 %, тобто зараження під час вагітності в більшості країн світу – це рідкість. Первинний контакт із токсоплазмою під час вагітності небезпечний тим, що а 10-60 % випадків станеться зараження плода (залежить від терміну вагітності), якщо своєчасно не призначити лікування. Проте навіть за таких високих рівнів передання токсоплазми вроджений токсоплазмоз трапляється рідко – один випадок на 10000 немовлят.
Щеплення від токсоплазми у людей немає, тож нам зостається лише дотримувати двох вкрай важливих правил профілактики зараження нею:
1. Постійно й неухильно дотримувати елементарної гігієни, що включає часте миття рук, особливо перед споживанням їжі, причому незалежно від того, чи є в хаті кішка чи немає.
2. Достатньо термічно обробляти м’ясо і м’ясні продукти перед споживанням.
Лікарі мають більше приділяти уваги навчанню своїх пацієнтів, особливо вагітних жінок із серонегативними результатами крові на токсоплазмоз, основ безпечного харчування, а не залякувати їх негативними наслідками контакту з домашніми улюбленцями (кішками) і не наполягати позбутися домашніх тварин.
Додаткова інформація:
5.16.6.1. Токсоплазмоз і вагітність.
Ця стаття доступна також російською мовою за цим посиланням.
Комментарии