Дорогі українські жіночки! Русский перевод через Google.
Коли я написала про віщі сни, дехто з вас запитав, які сни бачу про Україну зараз. Дуже просили написати. А я вчора наковталася таблеток і десь в 2 ночі відрубалася, щоб в 5 ранку прокинутися. Не було віщого сну, хоч і просила Бога про сон. Просто відрубалася.
Сьогодні була така перевтомлена після розмов з багатьма людьми в Україні, що вирішила прилягти на 5 хвилин. Так хотілося солодкого і спокійного сну, якого я вже не мала більше тижня. Чоловік пішов у справах. Я лягла на дивані в залитій сонцем веранді. Поруч вмостилися мій песик Нанук і киця Сонька, мої медбратик і медсестричка. І я задрімала. Але перед цим я думала: «Я збрехала одній жінці, я сказала, що бачила сон, і що все буде добре. Але я не могла інакше їй відповісти. Боже, чому ти мені не відповіси. Чому?»
Спершу я спала міцно, прокидалася декілька разів на секунди, і знову провалювалася в сон. А далі я зрозуміла, що Бог відповів, коли прокинулася і побачила себе на тій же веранді зі звірятками, оточена яскравим сонцем і теплом. Ось що мені наснилося. Я лежу на веранді, сплю. Стараюся прокинутися, але не можу, бо така стомлена. Далі щось пишу, якийсь пост на ФБ. Хочу відповісти жінкам. І не можу бачити того, що написала. Переживаю, що тексту не бачу, щось барахлить сторінка. Але раптово чиїсь слова в коментарі: «Дякуємо за ваше материнство».
Чоловік будить, каже: «Прокидайся. Ти вже спиш дві години. Потім не зможеш спати вночі».
«Так, але ще трішки. Дай мені поспати ще трішки.» І не можу підняти голову з подушки. Я так хочу спати.
Далі бачу своїх онуків. Вони десь в якомусь магазині. «Як підросли мої зайчики. Боженько, не спіши. Дай мені на них ще поглянути. Не спіши.»
Я лежу далі, хочу прокинутися, але не можу. І тут підходить моя мати, нині покійна. Нахиляється, гладить мене по голові і каже мені: «Дитиночко моя, Оленочко, прокидайся. Вже 3 година 40 хвилин. Все буде добре, моя дорогесенька. Все буде добре.»
Я прокинулася. На веранді. 3 година 40 хвилин. Поруч собака і пес, чоловіка немає. І вперше за багато днів я почала плакати не від болю і розради. «Дякую, мамусю. Дякую, Боженько. Дякую, дякую, дякую.» Все буде добре, мої дорогі.
ВЕРНУТЬСЯ в Блог Др. Елены Березовской
Комментарии