Доброго дня, лікарю! Вирішила підтримати ініціативу і написати про перше знайомство з Вами, а точніше з Вашими працями.
У 2016 році я була щасливою жінкою при надії. Чекали з чоловіком першого хлопчика. Вибрали кілька імен, але інтуїція підказувала, що це буде Богдан. На цьому й зупинився наш вибір. Ще тоді ми не знали, чим саме він зумовлений.
Влітку я поїхала в санаторій для вагітних і там ходила на лекції перинатального психолога. Він розказував нам про пологи все в казковому світлі, бо народивши, розумієш, що хотілося б мати ідеальний сценарій, але не завжди є так. Але я не про якийсь там біль чи час перейм… Я зовсім про інше. Якось на лекції одна жінка запитала його про вузли. І він відповів, що обвиття з шиї знімуть легко. Вона ще раз наполегливо повторила питання і уточнила, що мова йде про вузли на пуповині. Він дещо розсердився, але сказав: «пуповина немов кишка, а кишка ніколи не затягнеться».
Але вже в пологовому залі, я зрозуміла, що це не так. Мені, змореній та щасливій, поклали маля на груди і з мовчазними обличчями забрали за мить. Акушер-гінеколог кликала реаніматолога, інших спеціалістів, але з їх облич було зрозуміло, що ніхто нічого не може вдіяти. Діагноз був простий — асфіксія. Для нашої родини — це величезна трагедія. І скільки часу й сил було покладено на пошуки відповіді та пошуки себе.
Коли я побачила Вашу книгу для вагітних, я вирішила, що зараз відкрию зміст і подивлюся чи є щось про асфіксію. Якщо є, то куплю. І таки купила.
Я безмежно вдячна Вам за правду! Правду в усьому, що Ви висвітлюєте.
Мені пощастило з акушерами-гінекологами. Вони не лікували те, чого нема. І щоразу читаючи Ваші пости, сторінки з книги, я переконувалася, що не помилилася з вибором лікарів. Але вони ж всіх страшних наслідків не передбачають і не розкажуть… Принаймні поки не час. Вже потім я дізналася, що є три патології, які виявляються після народження і не дають шансів на життя немовляти, яке чудово розвивалося в утробі.
Ще одним здивуванням для мене був вступ до книги. Ви відверто розказали, як втратили вагітність. Я тоді подумала, що не лише жінки різних професій, а й самі жінки-лікарі можуть, на превеликий жаль, втрачати діток.
Мені прикро, що так стається у житті. І ще більш прикро, що не я остання пізнала таке горе. Звісно, хотілося, щоб такого не ставалося. Але я щиро вдячна Вам за працю, за відкритість і за чесність. Для нас, мам, це дуже важливо. Вже згодом я стала мамою вдруге і тепер маю насолоду спостерігати, як росте немовля, а всім вагітним подругами раджу Ваші книги
Yanka Yashchenko
Комментарии