У березні 2025 року вийшла публікація в Time, яка сколихнула не лише пацієнтські форуми, а й професійну репродуктивну спільноту. Мова йде про PGT-A — передімплантаційне генетичне тестування на анеуплоїдії, яке вже понад десятиліття вважається «золотим стандартом» у багатьох клініках ЕКЗ. Саме воно мало допомагати відбирати генетично здорові ембріони, щоб підвищити шанс на імплантацію та здорову вагітність.
Але тепер — у США подано масові позови проти лабораторій, що виконували PGT-A, за те, що вони, за словами пацієнтів, «відбракували» ембріони, які могли дати життя.
Суть проблеми — у граничній точності тесту. PGT-A аналізує кілька клітин зовнішнього шару бластоцисти (трофектодерми), а не сам ембріон. Це вже давно викликало запитання, наскільки репрезентативні ці клітини. Дослідження останніх років показали: деякі ембріони, які вважалися «аномальними», згодом імплантувалися й розвивалися нормально. Іншими словами — те, що називалось «несумісним із життям», могло бути життєздатним.
Пацієнти кажуть: нам не дали шанс. Наші ембріони «списали». І тепер, коли з’являються історії про успішні вагітності після переносу «мозаїчних» або навіть «аномальних» ембріонів, люди запитують: а раптом і ми втратили своїх дітей?
Цей скандал викликав хвилю дискусій: про якість лабораторій, про комерціалізацію PGT-A, про етичну сторону відбору ембріонів. Клініки, у свою чергу, відповідають, що пацієнти підписують інформовану згоду, де зазначено, що результат — не 100 % гарантія. Але ця згода не зменшує болю втрати потенційного батьківства.
Наразі тривають судові слухання. А репродуктивна медицина переглядає свої протоколи. PGT-A — це не зло, але, можливо, він не повинен бути автоматичним кроком для кожної пари. Питання стоїть не лише у технологіях, а в тому, як ми приймаємо рішення — і кого ми не питаємо перед тим, як «викинути» життя.
Комментарии